Drudkh
			Im chasto snit'sja kapizh (They Often See Dreams About the Spring)

1. Накрита неба бурим дахом...

(Богдан-Ігор Антонич "До холодних зір", 1936)

Накрита  неба  бурим  дахом,
мов  бронза,  ніч  тьмяніє  й  стигне.
Як  вбиті  в  ніч  горючі  цвяхи,
холонуть  зорі  в  сині  криги.

Насуплений,  їдкий,  запеклий
заслониш  очі  лунатичні,
бо  твоє  серце  —  чорне  пекло,
середньовічне  і  містичне.

Тремти  в  цей  вечір  забобонний,
мов  астролог,  дивися  в  зорі!
Хай  всіх,  хай  всіх,  як  ти,  бездомних
пригорне  ніч,  вогонь  і  море!


2. У дахів іржавім колоссю...

(Майк (Михайло) Гервасійович Йогансен "Я знаю: я загину", 1920)

У дахiв iржавiм колоссю
Никає мiсяць кривавий,
Удосвiта серп укосить
Молоду зiв'ялу отаву.

Яке ще сонце глибоке,
Як виють собаки на мiсто
Гей кликом тисяч i тисяч!

Я знаю: загину високий,
В повiтрi чистiм i синiм.
Мене над мiстом повiсять:
Зорi досвiтнiй в око,
В холодне око дивитись.


3. Вечірній смерк окутує кімнати...

(Василь Бобинський "Вечірня мелодія", 1917)

Вечірній смерк окутує кімнати
Настирливим роєм гризких комах.
Голосять спомини довкола хати.
У душу кане втома й дивний жах...

В тремтючому, розвійному просторі
Зринає ряд скривавлених облич.
Очей тривожні блиски, душі хорі...
Гуде проклін, і глухо свище бич.

А над усім симфонія природи.
...Померло сонце, важкокрила ніч
Розсадовилась, топче всі народи
І злобно гонить сон із людських віч.

Далеко, десь у чорній, дикій глуші,
На дні самім, захлипується жаль...
Це плачуть скорбні, впавші в боях душі,
Та плач той глушить бич і синя сталь...


4. За зорею що стрілою сяє

(Богдан-Ігор Антонич "За зорею, що стрілою сяє...", 1933)

За зорею, що стрілою сяє,
побреду, неначе тінь.
Розгорнулась льодовим розмаєм
синьо-срібна далечінь.

Зоряна безодня, шлях широкий,
в темряві загасне спів.
Тільки місяць - сторож одинокий
береже моїх слідів.


5. Білявий день втомився і притих...

(Павло Филипович "Білявий день втомився і притих...", 1922)

Білявий день втомився і притих,
І з глибини блакитного спокою
Прямує сонце тихою ходою
До роздоріжжя вечорів смутних.

Не довгий час спиняється у них,
Поломеніє пізньою красою,
Немов на обрій зводить за собою
Примари мрій криваво-золотих;

І дня нема. Та променисто-ніжний
На ясне небо, на простір надсніжний
Розлився світ і не пускає тьми;

Лиш місяць срібний тихше і смутніше
Ті ж візерунки темносині пише
На білих шатах пишної зими.